Як був у попа кравець і пішов на село робити, а в той час безщасному вовкові не послав біг корму. Він зліз на гору да й просе Бога:
— Дай, Господи, ïсти, а то вмру!
— Ох, іди ж, — каже, — вовче! Шо нападеш попове, то й ïсти тобі готове.
От іде вовк — ходе кобила:
— Здорова була, кобило, а чия ти єсть?
— Ох, вовче, я попова.
— Ти ж мені ïсти готова!
— Ох, подивися ж, — каже, — вовче! Я була в городі, принесла бумаги.
Став вовк дивиться в бумаги, кобила як стрибнула! Оглянулась, так і вовка не вздріла. От іде вовк та й думає:
— Який я дурень єсть! Чи я пан, чи я письменний, шо ще мені в бумаги дивиться?
Іде вовк, аж ходить баран:
— Здоров був, баране! А чий ти єсть?
— Поповий.
— Ти ж мені ïсти готовий!
— Ой, стань же ти, вовче, в долині, а я піду на гору; роззяв ріт, так я сам тобі влечу.
Як розігнавсь баран, як дав йому в лоб, дак трохи не заснув вовк. От іде вовк та й думає:
— Який я дурень! Чи я пан, чи шо, шо ще захотів легкого хліба?
Стрів вовк сви́ні:
— Здорові були, сви́ні! А чіï ви есть?
— Попові!
— Ви ж мені ïсти готові!
— Ох, вовче-братику! Зволь же нам хоть пісню заспівать.
Поти свині вовка манили, пока люди взгляділи вовка да й прогнали.
От іде вовк і стрічає кравця:
— Здоров, був, кравче! А чий ти єсть?
— Поповий!
— Ти ж мені ïсти готовий!
— Ох, вовче-братику! Дозволь же мені хоч умиться на последній дорозі, от дай же ще й хвоста втертись.
От кравець у хвіст руки як умотав, як одпустив три аршини, так вовк там трохи й не гигнув… От кравець як одумавсь; як побіг, та на дуба і сховавсь. Став вовк думати-гадати, як би того кравця здогнати; зібрав собі молодців і підійшов як раз під того дуба.
— Онде, братці, сидить кравець на дубі. Ох, нумте, братці, як би його достати…
От ліг безхвостий на споді, а ті всі на його зверху; от уже одному вовку стати і кравця достати. Той кравець каже:
— Понюхаю хоч на послідній дорозі табаки!
Понюхавши: ахчи! А вовк думав, шо кричить:
— Аршин!
Як пирсне відтіля, як посиплються вовки, як вхопили того вовка, розірвали — і пропав бідний!